Не прилюдно провадився цей ювілей, але в затишну гостину до хутора Мотронівки зібрались приятелі й прихильники Ганни Барвінок. В своїх привітаннях вони славили її „правдиві щирі малюнки народнього життя, надзвичайно прості, але осяяні сяєвом любої нашому серцю поезії, повиті сумом того горя жіночого. І ми залюбки придивлялися до Вашого малювання, упивалися співучим словом вашої народньої мови. У нас так мало було слова. Ви були одною з перших і довгий час стояли одиноко, і це ще побільшує нашу повагу до Вас“…
Так вітали правдивим словом чернігівці свою талановиту, скромну землячку. Нам залишається додати до цього ще поетичне привітання, що його склала Ювілятці поетеса вже молодшого покоління — Дніпрова Чайка: „Низенько при землі, не розлучаючися з нею, стелився нищечком барвінок невмирущий. Лютують бури над землею, дуби тріщать, барвінок тулиться щільніш до Матері Землі. Од лютого морозу лаври зблякли, — барвінок зпід снігів зеленими гілками потішає, що не на віки ота негода та зима. Живий зеленіє з барвінку невмірущого вінок — не кривдою добутий, — хай легко ляже він на те ясне чоло, яке щирістю його в долі заробило і з давних літ його лиш пильнувало, а не тяжких славетних тих вінків.“
Ганна Барвінок померла 80 літ в 1911 р. Пройшли два покоління, село змінилось, змінилося все на Україні, але народні правдиві оповідання Ганни Барвінок зберегли нам той побут, ті прекрасні образи з глибини життя українського народу; дали нам змогу заглянути в ті прекрасні жіночі душі, намилуватися постатями жінок — виховниць нових поколінь. Вони силою волі й безпосереднім розумом вміли опанувати найтяжчі обставини життя і гордо нести тернистий вінець материнства.
За те, що Ганна Барвінок наблизила нас до цих жінок, віковічне їй від нас спасибі!
Коли згадуєш Ольгу Петрівну Косачеву, то все стає в уяві гарна постать з прекрасними очима, тісно затисненими устами й виразом твердої непохитної волі та ясного ро-
