лася з думками, що панували в її пресовому органі „Рідний Край“.
Але суд історії, історії усіх страждань українського народу, виявив правдиву правоту її „шовінізму“, її впертої прямолінійности. „Несть добра із Назарету — несть добра із Москівщини“. Неправильні усі наші мрії та надії на міжнародні наші звязки. Ось перед нами український нарід в абсолютній самоті, відокремленності душиться під московським настирливим знущанням, гине в імя ідеалу московської культури з усіма її Толстими, Мілюковими, Петрами Великими і tutti quanti. Правду каже Д. Донцов: „В історії воюючого українства займе постать Олени Пчілки одно з найперших місць“! (Див. Л. Н. Вістник 1931 кн. V. Д. Донцов. Олена Пчілка, стр. 452).
Олена Петрівна Косачева, сестра М. П. Драгоманова, народилася 17 липня 1849 р. в Гадячу над Пслом, в родині дуже інтеліґентній і разом з тим пересякненій українством, його фолькльором і його поезією. Про свої дитячі роки Олена Пчілка пише досито докладно в своїх спогадах про М. Драгоманова (Україна 1926 кн. 2–3). Дитинство минуло дуже втішно в дуже близьких відносинах з гадяцькою дітворою. Навчились діти всього першого знання під доглядом дуже ласкавого, широко-освіченого батька.
Виростаючи, О. П. все більше здружалась зі своїм старшим братом Михайлом і розвивалася під його впливом. Середню освіту одержала вона в пансіоні в Києві, а свята всі проводила з братом. Коли ж він оженився з Людмилою Кучинською, то вона й жила в нього, в 1867 р., і бачила в них багато українців.
Тут повстало в О. П. перше зацікавлення етнографією, для якої вона зробила так багато.
В 1868 р. вона одружилась з п. Косачем, головою з'їзду мирових посередників у Новгороді Волинському, куди він повіз і свою молоду жінку. На Волині О. Косач цілком віддалась етнографії: записувала пісні, які передавала Лисенкові, перемальовувала народній орнамент і це була перша визначна праця з нашої етнографії — виданий нею в кольорах „Український Орнамент“ (в 1876 р.) з московським і французьким текстом пояснень.
На Волині вона прожила досить довгий час — то в Звяглі, то в Луцьку, то в осілості свого чоловіка в Колодежному, де вона всім серцем віддалась національному вихованню своїх старших дітей: Лесі й Михайла. Вона не
