хотіла віддавати їх до московських шкіл, а українських тоді не було. По Волині вона вела постійно українську пропаганду — заводила українські громадські бібліотеки, носила національний одяг, видавала свої і Лесині твори.
В 1872 р. О. П. їздила з маленькою Лесею в Відень і в Галичину, де познайомилася з Наталею Кобринською й приймала участь у її „Першому Вінку“ — і літературну, і матеріяльну.
В 1890 р. Косачі цілою родиною переїздять до Києва. Тут О. П. приймає жваву участь у „Російському Літературно-Артистичному Т-ві“, де вкупі з Старицьким, Лисенком, Мурашком (маляр) і українською молоддю вона влаштовувала українські вечірки й вистави. 1903 р. в Полтаві зорганізовано було свято Котляревського (століття української літератури). На Свято було закликано визначних українських громадян з Галичини. Напередодні свята прийшов наказ заборонити усякі українські виступи й промови в українській мові. Тільки галичанам дано було право говорити по-українськи. І Єфименкова і Стешенко сказали свої промови по-російськи, а О. П. як вийшла на катедру, висловила своє привітання по-українськи. „І самі представники влади не встигли опамятатись і зупинити мене“, каже про цей свій виступ сама О. П. в своїй автобіоґрафії[1].
В січні 1905 р. ми бачили її серед представників українського громадянства в Петербурзі: Шраг І., Дмитріїв і вона були туди делеговані до міністра Вітте в справі скасування заборони на українське слово. І як тільки послабшали переслідування на печатне слово, О. П. працює в місцевій українській пресі; редагує „Рідний Край“ спочатку в Полтаві, при найбільшій співпраці Дмитрієва, потім переїздить до Києва і там продовжує цілком самостійно видавати цю газету аж до 1914 р., коли всі газети українські були заборонені в наслідок війни.
Тяжкі часи нашої революції вона перебула в своєї дочки в Гадячі, а в 1924 році вся родина переїхала до Києва, де О. П. працювала в своїй улюбленій сфері етнографії в Академії Наук і подала кілька цінних дослідів „про легенди й пісні“ та ще „малювання на стінах“.
Чимало залишилося її літературних праць — переклади з російської мови (з Островського), власні пєси для ди-
- ↑ Див. вид. „Руху“ Харків 1930 р. Олена Пчілка. Оповідання з автобіоґрафією.
