Дніпрова Чайка внесла в українське письменство ту гарну поетичну течію, що зветься символізмом. Французький критик (нерозбірливий текст) ((нерозбірливий текст)) так його характеризує: „Символізм вніс мрію в літературу, вніс погляд зовні внутр, розглядання того, як унутрі в нас відбиваються зовнішні речі“. Символізм в європейській літературі зродився в 70-тих роках у Франції, коли вона по нещасній війні в 1870 р. завмирала, виснажена терпінням, незадоволена пануючим тоді літературним реалізмом. (Золя, Мопасан, Фльобер). Втомлені нерви шукали чогось таємничого, де б спочила душа у згуках ніжних і чулих, шукали абстрактної музики, яка зворушувала-б душу самими легкими натяками й викликала цілий світ переживань і думок.
Звісно, найбагатший метеріял чистого символізму, маємо в народній поезії, яка народиласа в ті віки, коли зовнішній світ ще був для поета незрозумілим у своїх законах. Аж коли в 80-тих роках зявляється молода поетка — символістка Дніпрова Чайка, приходиться згадати слова французького критика: Франція була виснажена війною, бажала сховатися від важкої життєвої правди і спочити в мрії. Для України-ж 80-ті роки — жахливий історичний мент. Усе заборонено суворим московським режимом, нема ясного обрію, нема виходу зпід утиску залізного пястука. Даремне закликає Драгоманів з делекої Женеви, даремне змагається збудити в народі завзяття, вивести на певний шлях політичної акції. На Україні панує зневіра й розпука. Саме час для розквіту казки, мрії. Ми вже знаємо вдачу Л. Василевської — мрійну, далеку від громадянського заколоту, пройняту коханням до абстрактної краси, глибоким розумінням природи.
Три джерела найяскравіше відбиваються в творчості Дніпрової Чайки — море, Дніпро і власні душевні переживання. Все, що вражає очі поетки, будить її уяву, перевертається в людську постать з відповідним почуттям. Грізна скеля, — то скамяніла мати, що суворо й гордо проклинає своїх синів, які їй не коряться. („Скеля“, І том. вид. „Дзвін“). Пташечка Чайка перекидається в дівчину Чайку, поганий брат-страхополох, що не рятує свого брата від хвиль морських, то „Морське серце“ або медуза, руїни слаетного колись Херсонеса творять чудову казку „Мара“. Чудовий опис бурі на морі стрічаємо в „Дівчині Чайці“:
