З циклю індивідуальних поезій у прозі найкращим є „Певний притулок“.
В „Літературному Архіві“ кн. І–II (Харків Д. В. У. 1930) помістив відомий літературний дослідник нові відомості про поетку, під заголовком „З записної книжки Дніпрової Чайки“. Там читаємо сторінку на початку 80-их рр.: „Я почуваю себе наче кукла, що перекидається в метелика. Тільки в метелика крильця розвиваються під впливом сонця, тепла, весняного повітря, а в мене крила виростають під впливом любови тих, що мене окружають“.
„Переконання людини, як коріння в рослини: як сіпати рослину, коріння обриваються, але не всі й ті, що залишаються, міцніють ще більше. Я що, коли я не виявлюся маленькою героїчною сосною, а травицею, яка пірвавши свої корінчики, вже не випускає нових і не змінює тих, що залишились?“
В цих думках ярко пробивається вся душа Дніпрової Чайки. Її глибока звязь із природою заставляє її шукати завжди у ній анальогій до свого власного життя. А тонка вражливість та скромність не дають розвинутися думкам у самопевному леті. У своїх чудових символах висловила вона всі жалі української інтеліґенції 80-их років, усі ті викохані мрії, глибоко заховані під тяжким гнетом московському режиму. Скромна поетка стала у своїй символічний поезії правдивою виразницею настрою сучасного їй українського громадянства.
Прага, в травні 1931.
Під цим псевдонімом виступала в українській літературі в кінці XIX і початку XX Олександра Косачева — письменниця немалого таланту, з ориґінальним, чисто песимістичнім освітленням народнього життя. Серед українських народників тої епохи вона виділяється своїм правдивим, реальним малюнком народнього життя, без його ідеалізації. Але читаючи сумні оповідання Грицька Григоренка, ви почуваєте, як йому болить та жорстока правда, що її він малює, від якої не дозволяє собі на крок відійти і яку він так
- ↑ Гляди світлину на стор. 44.
