Поезія Христі Алчевської чисто лірична. В ній панують два мотиви: особиста самотність і захоплення красою. Останній лунає головно в перших творах поетки, як напр. у „Тінях Парку й Простору” (Л. Н. В. 1912 р.)
Полетімо в море
Синього простору,
Там зоря сіяє
В барвах промінистих.
Ой летімо в небо
Вгору, вгору, вгору,
Ми потонем в сонці,
В іскрах золотистих!
Ранком ходять в полі
Срібнії тумани,
Розквітають квіти,
Пахнуть тихі трави.
Вільний степ зідхає,
Жде, що сонце встане,
Лан горить росою,
Бога тихо славить…
|
Перший бренить найбільше в пізніших творах, особливо в „Клематіс” (1922 р.)
Кому повім журбу мою
Серед осінних ясних днів,
Минулих днів відгомін — спів
Я в серці втомленім таю…
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
| Минуле щастя моє те,
Що ним жила, що ним співала,
Що вік в душі своїй кохала,
Тепер вмирає як на те…
|
Або після смерти матері пише:
І я сама!.. Сама в широкім світі,
Де ясний день і сонце де моє?
Це вечір мій… Вже сутінь ночі близько,
Моє життя поволі розтає!..
|
Гарно висловлена ця самотність у цьому віршу:
Темний парк дрімає, наче мліє,
Смереки темнії про щось кохане снять,
Немов зо сну збудитись не воліє
Ця тиха ніч, ця ніжная весна.
А я іду забута й одинока
Смутна мандрівниця у темені алей,
І ніч мовчить ласкава й синьоока.
І синій парк і серце теж мовчить.
|
