вона звернулась до історії, не сучасної хаотичної історії Західньої Европи, такої матеріялістичної, ні, вона звернулась до давнього колишнього життя серед східніх народів. І там вона найшла такі психольоґічні й соціяльно-політичні моменти, які наближались до тої національної трагедії, що відбувалася на терені українського народу.
Під її пером оживають душевні страждання жидів у єгипетському полоні (дивись її поеми-драми — „Вавилонський Полон“, „В дому роботи, в країні неволі“).
Так само зупиняється Леся на тих глибоких переживаннях, що їх внесла христіянська віра в такий грішний римський світ; на тій новій гарячій течії, що поділяла в перші часи переслідування христіян навіть членів родин, як це ми бачимо в драмі-поемі Руфін і Присцілла“, або „В Катакомбах“, „Адвокат Мартіян“. Ці поеми-драми це коштовні поетичні твори, які в короткій замітці не можна переказати; їх треба уважливо читати, щоб зрозуміти ті думки, що в них вкладені, щоб уявити ті анальоґії з долею України, які так яскраво можуть бути виведені з цих наче далеких по змісту свойому творів, але загрітих палким, глибоким патріотизмом Лесі Українки.
Вона гарно висловлюється сама, як розуміє свій обовязок, яко поета:
Не поет, у кого думки
Про страшні народні рани, |
Усі ці великі своїми темами поеми в драматичній формі досі не бачили ще української сцени, — для них потрібна і публіка інтеліґентна і артисти-мистці. Але настане час, коли ці драми також, як і цінні драми Метерлінка, осяють наш театр.
Лірика Лесі значно простіша і відповідала пануючим тоді формам і виразам. Багато є наслідувань Шевченка. Вся лірика пройнята сумом. Трапляються дуже щирі описи української природи, як напр. усім відомий спомин за Волинь:
Прощай, Волинь! |