Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/77

Переді мною килими чудові
Натура стеле — темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги,
Розтопленим сріблом блищать річки…^[1]

Але щодалі, поетеса виховується на гарних зразках поетичних. Вона перекладає Гайне, Віктора Гюго, навіть гимни з індуської поеми „Ріг Веди“. Теми її поширюються, вона пише не окремі вірші, а прекрасні поеми — і в них все та сама боротьба за волю — „Роберт Брюс“ (скотляндська баляда), „Самсон“ і багато інших. Від Гайне вона взяла його такий легкий гарний стиль, у Віктора Гюго — глибоку душевну аналізу.

^**^*

Леся Українка померла в такім віці, коли творчі сили поетів щонайкраще зростають і упевнюється їх світогляд; вмерла на Кавказі на руках своєї мами, яка постійно мала на неї великий вплив і на руках свого чоловіка. Вмирала вона, дописуюючи свою останню поетичну працю. Поховали її тіло в Києві літом 1913 р.

Вона до цього часу є найбільша українська поетеса і бажано, щоб стала виховницею нашої молодої генерації. Щоб наша молодь якнайкраще перейнялася її ідеалом широкого націоналізму, її постійним шуканням правди й краси у внутрішній гармонії слова життя і думки. „Визволення“ народу, його свобода духова й фізична — ось коло чого складались її дужі гарні поетичні мрії, її міцні й смілі заповіти, як вона каже в своїй драмі „Вавилонський Полон“:

Нам два шляхи: смерть або ганьба, поки
Не знайдем шляху на Єрусалим.
Шукаймо ж, браття, до святині шляху,
Так як газель води шука в пустині.
А поки знайдем, за життя борімось,
Як барс, поранений серед облави…
Живий Ізраель, хоч і в Вавилоні.

 Прага 14 XI.1933 р.

1. Див. „Подорож до моря“ — одна з перших подорожей молодої поетеси, викликаних її хворобою.