Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/78

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА.

Ольга Кобилянська — це імя великої української письменниці, що разом із Коцюбинським стоїть на чолі усієї української літератури XX століття. Коцюбинський розпочав це століття своїм майже останнім прекрасним романом „Фата-Моргана“, Кобилянська продовжує це століття цілою низкою несмертельних, прекрасних творів. І всі ті твори присвячені великій ідеї боротьби за „людину“, за пошану для неї, на якому б ступені культурному чи соціяльному вона б не стояла; боротьби за права на життя гармонійне, естетично-моральне, гарне в своїй безпосередньості. Твори присвячені піднесенню в своїх правах і змаганнях кожної людини, зокрема кожної жінки, і всі вони овіяні поезією, особливою чистою поезією гір, їх свіжих високих верховин.

***

Народилася Ольга Кобилянська 25|11 — 1863 р. в Сучаві. Проживала в батька, який, хоч завжди визнавав себе за українця, але додержувався німецької культури, що взагалі за австрійської влади панувала на Буковині. Їй було 8 літ, коли батько зі службових причин переїхав до Кімполюнгу, і в цьому дуже глухому містечку в Карпатах наша письменниця провела всю свою ранню молодість. Там почала вона й уперше писати. Розвинулась цілком самостійно. Недовге шкільне навчання (скінчила четверту нормальну), а далі серйозне читання німецьких учених: Гердера, Бюхнера, Ніцше і англійських: Бокля, Дрепера, Дарвіна, Спенсера, далі — великих поетів: Софокля, Шекспіра, Гайне і ін. Молода голівонька працювала сама; багато думала молода дівчина в свойому самітньому життю серед чудової природи карпатських гір і їх смерекових лісів.

Самітня, глибоко чула душею, придивлялась до природи, знала й любила її, а також з цікавости вдивлялась і в тих людей, що рідко доводилось їй бачити в Кімполюнгу. І рано почула вона в собі бажання творити, писати про те, що передумала в ці самостійні роки.

„Я чулася дуже осамоченою, каже сама пані Кобилянська, — бо не мала ні з ким про писання говорити, про те, що мене займало. З природи замкнена, я не любила про те говорити, що мою душу переймало. А в ній роїлося всякого. Гадки й пляни про будуччину, про великі студії,