Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
II

вчительку до велита нашої музики Миколи Лисенка. А там збирається вся київська українська молодь.

У тих часах, без огляду на царські утиски, чимраз ясніших, виразніших форм прибирає праця для народу. Огненне слово Шевченка будить не тільки тугу за минулим, але звертає увагу й на сучасне. Молодь іде в нарід, збирає розсипані серед нього скарби, записує пісні, казки, перекази. „Наче якась ціла національна течія — пише в своїх спогадах С. Ф. — пробігла по Україні разом із товстими зшитками, записаними українськими народніми піснями та казками; зявилися перші бруньки нової національної свідомости”.

Тоді то на цьому полі народньої роботи пізнає Софія Ф. й молодого патріота Олександра Русова, якого стає вірною товаришкою, дружиною. Сватом молодій парі був славний Михайло Драгоманів, весільний дарунок склав своєю композицією „Золоті Ключі” М. Лисенко.

Та рожеві надії на власне щасливе життя захмарили молодій парі чимраз тяжчі умовини життя українського народу. Стало неможливо видавати що-небудь українською мовою. Не зібрані ще в цілість Шевченкові твори — прийшлося видавати на чужині, у Празі. Цю важну справу поручено Русовим. Заки довершено друку, прийшла жалібна вістка, що тайним указом (знаний сумної памяти указ 1876 року) на Україні наложено колодку на уста багатомільйонового народу: заборонено друковане українське слово.

Після видрукування „Кобзаря” припало Русовим ще й небезпечне завдання: перепачкувати ціле видання на В. Україну. При допомозі галичан це їм щасливо вдалося. Побут серед чехів, що тоді боролися з австрійською владою за право до життя, багато в дечому навчив Русових — додав молодій парі завзяття до боротьби з ворогом власного народу.

З поворотом із забороненими, дорогими серцю книжками, з осідком після цього в рідних сторонах на Чернігівщині, зачинається повне труду, посвяти й терпінь життя Софії Русової. Тому, що чорносотенний уряд забороняє всяку, навіть культурну, роботу, вся праця переходить у підпілля. Щоб зближитися й стати більш корисними для народу, Русові купують кусник землі й поселюються в маленькому хуторі серед селян. Софія Русова вчиться фельдшерства. Лікує селянство околичних сіл, а в той же час домівка їх стає осередком не тільки культурного українського, але й революційного руху. Царський гнет розбурхує й мо-