признається: „Зі знайомих більших, чи менших не мав ніхто на мене впливу, бо охота, порив до писання були вроджені в мені. Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження викликували в мені жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна — на папір. Мої особисті переживання відгравали не малу ролю в моїх писаннях“…[1]
Виросши на німецьких книжках, на німецьких авторах, цілком природно, що свій перший твір „Людина“ вона писала по-німецьки й післала до одного німецького часопису. Редактор часопису, хоч і не надрукував новельки, але похвалив молоду письменницю за цікаву тему і підбадьорив її далі писати.
Знайомство з подругою п. Кобринської, Софією Окуневською, відкрило перед Кобилянською нові духові обрії, нові цікаві питання — відродження народу, піднесення прав і інтересів української жінки, розвиток української мови. Захопилась цими питаннями талановита дівчина, дитя карпатських пралісів, і сміло вступила на той шлях, яким іде все своє життя, — шлях оборони прав людини, а насамперед прав жінки.
В усьому свойому розумовому розвиткові вона була самоучкою. Захопившись ідеями Кобринської — першої організаторки галицьких жінок, — О. Кобилянська без усякої сторонньої допомоги й поради завзялася вчитися української мови, і першим виразом цього нового напрямку її думок повстала так усім нам відома повість „Царівна“, яку писала вона уважливо, старанно проводячи свої думки. Почала її писати в 1888 р. (ще в Кімполюнгу) скінчила лише в 1895 р., а надрукована була в 1896 р. в фейлєтонах часопису „Буковина“.
Цей прекрасний твір одразу звернув увагу по всій Україні на молоду смілу й талановиту письменницю, яка устами своєї героїні Наталки Варкович оголосила жінкам нові життєві гасла: „Бути собі ціллю“, „Людина вище всього“, „Гідність людської особи вище за любов“. Це зробило велике вражіння. Як каже один з палких прихильників О. Кобилянської М. Шаповал: „Колись, влітку 1902 р. я випадково в Харкові зустрів книжку, що мене сповнила великою внутрішньою радістю — це була „Царівна“, Почув уперше гарне імя: Ольга Кобилянська. На Україні була тоді глуха ніч… ходив по землі бідний нарід і нічого не думав
- ↑ Дивись — Автобіоґрафія, Альманах в память 40-літньої письменницької діяльности. Стор. 55.
