про Україну… В гарячі липневі дні читав у лісі між осяяними соснами в пахощах живиць — „Царівну“, і цілий полумінь думок завихрував у моїй молодій селянській голові… З думками, з образами, з мріями „Царівни“ я жив кілька років“.[1]
І справді, не одна лише „Царівна“, а кожний твір О. Кобилянської робить таке глибоке вражіння на читача, що він довгий час носить його в своїй душі і свої міркування інший раз координує з тими новими думками, якими пере-
повнені твори нашої письменниці. Усі їх можна поділити на 2 групи: реально-побутові й реально-психольоґічні. Звісно, вся творчість Ольги Кобилянської не вкладається в такі грубо поставлені рямки, вони безконечно ріжноманітні своїми темами, але все таки ми маємо з одного боку такі розкішні побутові малюнки, поеми, як „В неділю рано зілля копала“, „Вовчиха“, „Земля“, „Але Господь мовчить“ і інші.
3 другого боку тонкою психольогічною аналізою пройняті такі чудові речі, як „Ніобе“, „Він і вона“, „Impromtu phantaisie“, „Покора“, „Аристократка“, „Юда“ й багато інших. І в кожній з них виступає такий гарний образ жінки в безпосередній щирості її духового, тонко естетичного й морального єства. В „Ніобе“ характер жінки проведений так
- ↑ Шаповал М. Знайомство з Ольгою Кобилянською „Нова Україна“ 1927 р. кн. 10–11 стр. 24
