О. Кобилянської — це її артистичні (художні) описи природи. Для неї в її від молодих літ самітньому життю природа ставала, як найкраща втіха, найкраще естетичне переживання. Музика й природа давали висорко-надхненій письменниці те духове задоволення, якого часто не одержувала від людей, від свого оточення, і товариського і офіційного; вона так боліла душею від усякої неправди від кожної дисгармонії, а цього серед людей можна занадто багато бачити. А там, в її величніх горах, в глибині лісів, де тихо шумлять смереки, там затихали всі болючі рани, які наносило її чулій душі немилосердне, часто грубе життя.
Чудові малюнки природи знаходяться в новелі „В неділю рано зілля копала“, в „Землі“, в „Битві“ — малюнки зими і й весни, поля та лісу, в спокої й у часі бурі. Вона є справді поет буковинської гарної природи.
Та хоч як вона любила природу й музику, але не відходила й від життя — вона любить людей, усі їх недолі, гріхи, злочини, їх щастя і світлі хвилини; усе переживає велика письменниця з щирим співчуттям. Вона дає людям гасло для визволення з тяжких умов життя, з неволі духової й залежности від матеріяльних негод. Усіма силами вона тягне людей з темноти з неволі, дає їм нові гасла для гармонійного життя, в якому панувала б свобода й любов.
Так, Ольга Кобилянська не тільки талановита письменниця, не тільки один з великих оборонців прав жінки, як : Жорж Занд, Еліза Ожешко, Матільда Серао, вона є і надовго зостанеться великим соціяльним учителем; пильними духовими очима читає в душах і жінок і чоловіків, виявляє перед світом, як сучасні соціяльні умовини життя ганблять людину, доводять її до нещастя, неволі, смерти. І цим безталанним людям — жінкам і чоловікам, — Кобилянська своїми творами наче відкриває віконечко в новий широкий світ; кличе їх до спільної праці над щирим перевихованням для нового прекрасного, естетичного, гармонійного життя.
Хай же велику нашу українську письменницю, прекрасну дочку буковинських Карпат і смерекових лісів, буде завжди тішити наша подяка за її нове слово і за її безмежну любов до нашого народу.
В 1925 р. Ольга Кобилянська була переїздом у Празі; вона їхала лікуватися до Карлсбаду, і тут я вперше познайомилася з нашою великою письменницею: така краса, такий
