Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/88

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лишається Марія Грінченкова сама одна-одинока, як палець. З уст цієї твердої духом жінка ми чуємо такі розпучливі слова: „Життя порожнє, все опустіло. Нема чим жити. Лишилась тільки праця, і я житиму для праці“.

А праці тої багато на Україні; кожна свідома українка має до чого прикласти руки й серце. Науковою працею й жила Марія Грінченкова останні роки свого життя. Прийшли більшовики, принесли з собою тяжку недолю українському народові. Марія Грінченкова не похитнулася залишилася на своїй стійці, не кинула можливої праці для української науки. Вже в 1919 р. перший відділ Київської Академії Наук призначує її постійним членом-редактором нового словника живої української мови. Цій праці вона віддає всі свої останні сили; серед неї ж застає її й смерть 15 липня 1928 р.

В некролозі її сказано: „Надруковані томи Російсько-Українського словника на кожній сторінці носять сліди і глибокого знання і того непомильного чуття народньої мови, що властиве вибраним лише натурам“ (Пролет. Правда Ч. 164 1928 р.)

Марія Грінченкова — це жінка незломного духу, з надзвичайно твердою волею і невсипущою енерґією. Серед жінок свого покоління, каже С. Єфремов, вона була в перших лавах просто, як робітниця, що совісно, скромно додержувала загального темпу в роботі і ніколи не сходила зі свойого шляху. Всяке дезертирство було просто органічно нестерпне для її натури, як нестерпна була їй нещирість та лукавство в товариських стосунках. Мила й лагідна в особистому житті вона вміла твердо й непохитно додержувати одної громадської лінії, і тут уже не знала компромісів, не терпіла поступок; кривдити душею вона не вміла“.[1]

Марія Грінченкова  Олександра Єфименкова, Олена Пчілка зоріли в нашому громадянстві, в нашій світлій науці в тяжкі часи безпросвітного знущання над нашим народом; вони йшли тернистим шляхом, не знаючи ні компромісів, ні боязкого дезертирства, — і стоять перед нами, як моральні зразки свідомих і шляхетних українських жінок. Вони відійшли від нас із тим скарбом пройденого життя, який висловив Шевченко в словах: У нас нема зерна неправди за собою!

■■■■■■■■■■■■
■■■■■■■■■■■■

  1. Див. Записки Істор. Філолог. відділу кн. XXI–XXII 1928 р. С. Єфремов. Марія Грінченко