Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/91

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

були старші діти її, їх визначними розумовими здібностями вона так раділа. Її обхопив жах: чи це спадщина батькової хвороби, чи не озоветься вона й на молодших дітях. А серед цього суму, розпуки робота не стояла, й думки талановитої письменниці не вгасали, навпаки, вони прямували до глибоких питань людського життя.

Було прийдеш до них у тісне помешкання — сидить О. Я. в великому кріслі, на столі, на долівці купи книг, на колінах розкрита книга, а сама господиня сперлася головою на руку і в очах глибока дума. На хвилю блисне радість, що прийшов хтось для неї милий. Сяду на низенькім ослоні біля її ніг, усе їй викладу, усі сумніви бунтарської душі, а потім слухаю її глибокої фільософії, її правдиві психольоґічні спостереження, її гуманні соціяльні погляди. З усіх кутків хати виглядають злидні, нога письменниці в діравому черевику, з кухні лунають молоді голоси, — то студентки приходять, допомагають дорогій письменниці в господарстві… І кожний коло неї переживав золоті хвилини…

В початку XX віку Єфименки цілою родиною переїхали до Петербургу. Петро Савич на другий рік помер, але О. Я. вже займала катедру української історії на Бестужевських Курсах і своєю платнею удержувала родину. Найменша донька Таня виявляла визначні поетичні здібності. Тарас добре вчився в якійсь вищій спеціяльній школі. Оточена молоддю (курсистками) в сприятливих для наукової праці обставинах О. Я. жила, мала моральне задоволення.

Літом в 1918 р. О. Я. поїхала з Танею на Харківщину. Вона її любила, мала там чимало приятелів серед професорів (Багалій, Сумцов) і місцевих землевласників. І ось приїхали мати й донька в якесь село на вакації на літо — і прийшла якась чужинецька банда й убила і стареньку вчену письменницю і молоду поетесу. Тоді ніяке людські життя не мало жадної вартости. Банди розносили смерть і добрим і злим…

Залишились учені праці, талановиті публіцистичні статті пані Єфименкової за українську мову, за Турбаївську катастрофу — залишилась невміруща добра память про ту українську письменницю з Холмогор, яка маючи лише гімназіяльну науку, сама своєю власною працею стала першою жінкою доктором історії на Україні. Залишились спогади за чулу душу цієї великої жінки, яка озивалась на все добре, велике і гріла ласкою всіх, хто до неї наближався.