Скоро після того Яновські переїхали до Києва; чоловік увів її в кола українців, і тут почалася літературна діяльність Л. Яновської.
Я добре памятаю, яке міцне вражінйя зробила на нас її перша повість, надрукована в „Київській Старині“ — „Смерть Макарихи“. Хоч тема була звичайна в той народницький період нашої літератури, але правдивість детайлів, тонке завваження психольоґічних моментів умирання старої селянки — усе це пахнуло чимсь свіжим, чимсь, що вже виходило поза межі самої етнографії, яка панувала в творах тогочасних українських письменників. За цим першим оповіданням появилися один по однім великі й маленькі нариси з народнього життя, які друковалися то в часописі „Рада“, то в „Київській Старині“. Особливий ефект зробив на нас маленький фейлєтон в „Раді“: „Наглядне Обучення“, де талановита письменниця осміює навчання українських дітей з російських букварів, коли біля малюнка „сапоги“ стоїть літера „с“, а український хлопець затямлює тут літеру „ч“, — бо це ж „чоботи“; коло неї намальовані „г“ „гроб“, а хлопець читає „труна“ і т. д. Це був фейлєтон чисто Гоголівського гумору, в якому бренів наш справжній сміх, крізь сльози за наших селянських дітей, яких ця московська система перевертала в недотепних дурників.
В творах пані Яновської нема одної якоїсь провідної ідеї, вона бере все, що подає їй на увагу життя й обробляє з тонким розумінням психольоґії героя, героїні. І дає — або яскравий тип — Лісничий, Пролісок, дід Микита („За високим тином“), або малюнок з життя — „Рукавички“, „Штурм“. „Чужий“. Усі ці твори читається з великою приємністю через їх незвичайну безпосередність; усіх цих людей бачите, як живих; вам здається, що ви їх давно знаєте і їх радості й горе вам цілком зрозумілі. Перед вами постійна боротьба за життя, за щастя; повстають улюблені типи людей Яновської — і жінок і чоловіків — які все життя змагаються осягнути свою укохану мету, щастя таке, якого вони собі гаряче бажають („Городянка“, „Лісничий“, „Мій роман“, „Тайна нашої принцеси“). Одним воно вдається, як співачці Тані („Тайна нашої принцеси“), другим ні, — але боротьба за це щастя дає їх життю особливий зміст, підносить їх понад буденне звичайне життя.
Уся творчість Любови Яновської перейнята рухом; в її творах мало описів, в них іде дія, ідуть розмови, такі характеристичні для кожної з груп людей (напр. в „Штурмі“ —
