нієї не стає), Дверей (одинарних) всього четверо; всі відчинялись в сіни. Двері в хати (з середини) і надвірні (з окола) пофарбовані олійною вохрою, останні-ж — нефарбовані. Огрівалася будівля трьома варистими печами. В хаті на вулицю комин печі з виступом обложено полив'яними розписними кахлями (біле тло, квітки — зелене з синім). Піч в кімнаті зовсім розвалена. Бички на горищі одним краєм лежать на порогових стінах, а другим — на кругляках — положених на чільну й напільну стіни.
В попередний, названій в передмові, нашій роботі, присвяченій Харьківському міщанському будівництву ми вже вказували на те, що хата по Єлисаветинському пр. під ч. 35 по стилю дуже нагадує хату по Заїківській вул. ч. 39. Подібність ся виявляється в ряді пунктів. Наша будівля, як ми вже вище зазначали, переділена на чотирі камери. Обидві хати однакові по розмірам і в плані суть не що инше, як чотирьохкутники дуже близькі до квадрату. Віддалення між ними, заповнене сіньми та кімнатою, рівне внутрішній коротшій стороні зрубу хати; отже, схема плану дає три квадрати, витягнуті по одній осі. В нашій хаті ся схема змодіфікована в той спосіб, що середній квадрат продовжується за линію напільної стіни так, що загальна довжина сіней з кімнатою стає рівною половині внутрішньої довжини всієї будови. Переходячи до перекроїв, помічаємо, що вишина зрубу=1/2 довжини причілкової стіни. Вишина кістяка покрівлі (без соломи)=вишині стін. Двері дають відношення вишини до ширини 2:1, а вікна 3:2, при чому вишина зрубу, поділена на три рівні части, точно опреділює і місце для прорубки і вишину вікна. Вишиною вікна відміряється й віддалення вікон від кутків зрубу. Зруби обох хат, як тої, що виходить причілком на вулицю, так і тої, що дивиться причілком у двір, звужуються до гори. Нахил стін в середину хоч і не всюди однаковий (хата вся перекосилася), але ясно виявлений; він хитається від 0,01 до 0,05 м. Залом покрівлі з причілків взято з таким розрахунком, що з середини вулиці (ширина її тут досягає 20 м.) в ракурсі вишина покрівлі=вишині стін. Се все разом взяте вже не дає права розглядати хату по Єлисаветинському провулку, як унікум; після сього вона стає представником певної групи памяток нашого світського будівництва.
Там, де тепер Основянська вул., літ 100 тому назад був вигін, котрий лише починав заселюватись. Де-не-де, далеко одна від другої порозкидані були на вигоні окремі оселі. Одною з таких відокремлених обгорожених навколо парканом була оселя Федора Щербаня. Щербань займався хліборобством, иноді чумакував. В глибині двора, ближче до правої (коли дивитись з вулиці) межі стояла невеличка хворостяна хата з сіньми (стіни утворювалися парою плетених плотів, загружених глиною, піском і т. п.). Сумежно з хатою стояв просторий хлів для худоби. Згодом на сім дворищі було збудовано ще дві хати, котрі стояли наблизно на тих же місцях, де стоять зараз хати під ч.ч. 70 та 68. В сих новопобудованих хатах оселилися сини старого Щербаня — Гаврило ти Матвій. В 1869 р., коли від великоі пожежі вигоріла майже вся Заїківка, всі сі три хати згоріли. 1871 р. Щербані купують десь поблизу на Москалівці хату, переносять і ставлять її у себе удворі в кутку ближче до вулиці. А років через чотирі після пожежі будують і другу хату. В першій оселився Гаврило, в другій
- ↑ Див. табл. IV—VII, рис. 7—12.
