Сторінка:Степан Васильченко. Зіля Королевич.pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Катря. Та одчепись із своїм королевичем. Тут нашої баришні шкода. Все нудьгує отут, як у острозі. (Осміхається). Слухай Зіля, ти взяв-би та й пожартував коли з нею. Пригорнув щільненько.

Зіля. А чия ти така розумна?

Катря. Чого там — розумна! Хіба вона не така дівчина, як і всі, а ти-ж таки панок, хоч поганенький, а де-ж ти тут у лихої години видереш кращого, коли тут скрутно так на вас. На нашому ярмарков й такий-би зійшов. Тільки-ж ти, Зіля, хоч і жид, а макуха: ходить-ходить, торочить каз-на що, таке, що воно молодій дівчині ні до чого. Мало не що вечора стіни тут витираєш, а користи з тебе ніякої. Була-б я баришня, я-б давно виперла тебе звідціля, щоб даром і хати не холодив, та жалю не завдавав. Чи ти дурний, Зільку, дівчат не любиш, чи приступити до них не вмієш.

Зіля. Гм… мудра наука приступить: взяв отак за одну руку… (бере Катрю за руку), а другою отак… (Починає жартувати).

Катря (неголосно). Та ось геть! Одчепись, у мене й без тебе є кому обнімати… Чуєш, Зільку! Скажений! Ой, господи, та хоч-би-ж обнімав до ладу! Зільку! Навісний! Геть кажу, бо як стусону, то й покотишся! Зільку! Баришня-ж почують! (На хвилинку перестає пручатись, змовкає, пригортається, далі відраз одпихає). Геть ік лихій годині! (Поправляє косу).

Зіля. Ну, що — не вмію? Я цю науку, дівчино, ще малим проходив! Тільки Зілько ще не здурів і він знає, куди приступити можна, а де — треба й совість мати.