Зіля. Тьфу! Бий тебе гори і доли! Як-же я й досі не знав! Ну, коли так, то годі вже тобі, Зільку, по ярмарках їздити та крам продавати, пора тобі землі воювати!
Катря. Ну, становися-ж швидче навколішки перед Танею! Кажи (бере Зілю за шию і пригинає): оддам за тебе всі царства й панства, трони й корони…
Зіля. Ой, бога ради! Бери й царства й панства, тільки пусти, бо там ухо приморожене. (Відразу змовкає). Цс… (Дивиться кудись у куток, не підводячи голови).
Катря й Таня (сполохано). Що таке?
Зіля (тихо піднявши пучку). Миша! Катре, становись на дверях, а ви, Тетяно Васильовно, ідіть у той куток, там дірка. (Катря й Таня швиденько ідуть на призначені місця. Зіля тихенько заходить кругом ялинки. Який мент тихо, тільки чути завірюху на дворі: далі всі з веселим галасом кидаються ловить мишу).
Катря (з жалем). Ах, бодай їй нудно — втекла! О, бачте! Це та те, туди та сюди — то відразу й смутки розвіялись. А то сумують. (Виходить. На порозі озирнулась). Бач, яка пара, мені аж заздро!
Таня. Хіба може й не пара! (Жартовливо стає поруч із Зілею).
Катря. Хоч на рушник! (Сміється). Бач який!.. Ну, отож гляди мені тута, щоб баришня не скучали з тобою, а то… (Сваряться коцюбою, виходить).
Таня. Ху, аж жарко стало… (Підходять до вікна, стає спиною до класу. Зіля бадьориться, наважується підійти ближче).
