Сторінка:Степан Васильченко. Зіля Королевич.pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Катря. Та то я з Панасом гомоню. Гуде та й гуде. Жаліється, що йому обридло вже слухати тут про комети та про планети. (Передражнює). Сонце стоїть та й стоїть, а земля крутиться та й крутиться, а спати хочеться. (Зачинивши грубку, підходить до Зілі, одпихає його ближче до Тані, рішуче). А-ну, посунься лиш далі!

Зіля. І чого вона нав'язла сьогодні до мене? (Сміється).

Катря. Бо мені досадно, як ото воно стовбичить отут без діла!

Таня. Годі вже, Катре! Подуріли трохи, й буде… (Смутно).

Катря. Е-е… Бачу, не буде з вас сьогодні людей. (Зітхає, встає).

Таня. Катре! Ви додому? Скажіть-же батькові, щоб не барився. Та кухні не забудьте замкнути…

Катря (дивиться на ялинку). Треба хоч сьогодні потанцювати біля цього гільця! (Пританцьовує. Далі, сміючись, одходить). На добра-ніч вам! Хай-же вам крутиться та спиться, та ще дядько Панас присниться, а мені, може, вдасться й погуляти. (Іде, біля порогу повертається). Що мій королевич як сокіл! Він-же як вітер, закружить мною. (Ніжно). А я-ж, як та хмелинонька, обів'юсь круг нього. Та й зорі в очах потьмаряться! (Пішла).

 
11.
 

Таня (смутно). Ось і Катря пішла вже… Усі кудись поспішають, усім радість, свято. Мабуть, Зіля, нас всього тільки двоє таких і єсть на світі, що немає куди йти.