Класна кімната в сільській школі; по стінах географичні карти, малюнки. На вікні глобус, арифметична скринька, то що. Щільно під стінами — три, чотирі парти. Серед класу — вцяцьковане та вквітчане ялинове гільце. Вечір. На дворі хвища. Гуде в коміні. Катря сидить біля грубки на ослончику, топить. В класі напів темрява: світу — тільки що з грубки. Виблискує вбрання на ялинці, під ялинкою парта; на парті позлочені та кольорові обрізки з паперу. В тіні помітно силует Тані. Вона бринькає на гітарі, наспівує словами і без слів мотив пісні: „За тучами, за хмарами“. Ця пісня мимо волі нав'язується їй увесь вечір.
Катря (перегортаючи в грубці, прислухається, як гуде в коміні вітер). І як ви, баришне, не боїтесь сидіти самі в оцій пустці. Не знаю, як воно вам, ну що мені — було-б сумно. А як оце стали ще казати, що тут якийсь дід Панас ходить по ночах, то я й часинки сама не сиділа-б тут.
Таня (одповідає механично, не одриваючись од своїх думок). Дурниці, Катре! Ніякого діда Панаса немає, то школярі, пустуючи, вигадали.
Катря. Хоч і вигадали, а все-ж якось сумно. (Перегодя). Про віщо ви все думаєте, баришне?
Таня. Так… ні про що… Слухаю, як десь щедрують дівчата. (Наспівує).
