Таня (виходить з тіни, обнімає за плече Катрю). Ох, Катре! Коли-б тільки ви знали, що оцій сердитій учительці часом у голові мріється!.. Бо отож тільки й мого, що хоч думкою до милого пригорнешся. (З легеньким жартом пригортається). Може ви думаєте, що я вже й пригорнутись незугарна? (Осміхається).
Катря. Чи й не пригорнулись-би! Ще й як! Може краще, ніж ми!
Таня (мрійно). Буває иноді, Катре, що як налинуть ті думоньки, та як підхоплять на крилоньки, та й занесуть-занесу-уть… За такі хмари, за такі, Катрусю, золоті та рожеві, що про все на світі забудеш. Все сплине з очей, як туман.
Катря (лагідно). Бачте, а так глянеш на вас, то немов тільки й вашої думки, що книжки та школярі.
Таня ходить з кінця в кінець по кімнаті, думає. Вискакує з жартом на парту, що стоїть біля ялинки, світить на ялинці одну свічечку; далі ходить по класові, осміхається, мріє. Постоїть біля одного вікна, біля другого, біля стіни. Увесь час співає перший мотив, повторюючи все одні слова. З кожним разом усе більше й більше захоплюється; часом заплющує очі, вихитує головою, осміхається. Гуде вітер. Слова пісні:
За тучами за хмарами
Сонечко не сходить,
За лихими ворогами
Мій милий не ходить…
Катря (вносить оберемок дров, підкладає в грубку). Отак і зо мною буває, баришне: почне щось снуватися в голові — снується та й снується, а на який кінець, то й кат його голову знає…
