говорить. Глянула на нього дівчина, згоріла, як у вогні. Згоріла та й мовчить, бо була бідна.
Катря. А то ви були, Таню?
Таня. Цить… Глянув він на дівчину та й каже: „Ісходив я усі царства і всі города“… (На горищі щось загуркотіло — обидві на мить змовкають, прислухаються, далі знову повертаються до розмови). Та й каже: ісходив я усі царства. (Спиняється). Ні, не так. Ось кажіть ви, Катю, за королевича, а я за дівчину, добре? (Надіває з обрізків корону).
Катря (чепуриться). Коли-ж я не вмію, не висловлю так. (Осміхається).
Таня. Я буду навчати вас. Кажіть: ісходив усі царства і всі города, та не знайшов я такої, як ти молода!
Катря (боязко, помиляючись). Ісходив я усі землі, й города, ну що такої, як ти молода, то ще й небачив. (Перегодя, осміхаючись). Мабуть чи не будеш ти моя, дівчино!
Таня. за віщо ти мене вподобав, коли я сирота, та ще й простого роду? (Тимчасом із паперових обрізків робить корону). Я-ж усім служу, усім гожу, горюю, на хліб заробляю, маленьких братіків своїх до розуму довожу, а собі радощів вже й не сподіваюсь. Іди-ж, шукай у світі собі пишної панни, бо я бідна, безталанна не пара тобі. (Надіває Катрі на голову корову, задивляється).
Катря. А я вже й не знаю, що мені тепер і казати.
Таня. А він і каже (думає): кохання все на світі зможе: воно порівняє і царівну і бідну сироту. Бо
