Цю сторінку схвалено
VIII.
До вікна, крадучись, підходить Тиміш. Побачивши його Олена полохається, далі махає йому руками, щоб не підходив. Тиміш манить її рукою, киває в той бік головою, звідки чути співи. Олена крутить головою, що не можна.
Тиміш (тихо). Ходім.
Олена (теж тихо). Не можна.
Тиміш. Чому?
Олена (вигинається з вікна, тихо, але виразно). Не пускають…
Тиміш. Хлопці й дівчата казали, щоб я без тебе й на вулицю не вертався! Я і вчора приходив по тебе.
Олена (зітхає). Не можна.
Тиміш. Ну, то і я не піду без тебе. (Підходить ближче, бере її за руку, далі за другу).
Олена. Ой, не тисни дуже! — Це, мабуть, ти скучав за мною?
Тиміш. А то хіба — ні? Третій вечір, як бачив.
Олена. А дуже скучив?
Тиміш. Як скучив! (Через її плече зазирає в хату). У вас сплять уже?
Олена. Сплять.
Тиміш. Ось як. (Цілує її).
Олена. Ой лишечко! Тимоше, це вже ти й цілуєш мене?
Тиміш. А хіба не можна?
Олена. Бач, який ти…
(В хаті мов що тріснуло, — зводить лемент Василина).
IX.
Василина. А, трясця-ж вашій мамі з такою роботою…