Сторінка:Степан Васильченко. На перші гулі.pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Тиміш. Не журіться, я далеко не зайду.

Савка. Слухай, Тимоше, кажу тобі без жартів, дай нам спокій! Та того, що ти загадав, не буде. Правду кажу! — А то щоб ми ще й не посварилися з тобою!

Тиміш. Буде чи не буде — побачимо далі. (Пішов).

 
XII.

Савка (довго й люто позіхає, крутячи незадоволено головою). Ху! І де ти в лихої години взявся басурменський парубче!.. Так-же був заснув… (Новий наступ позіхот, ще лютіщих). Сказився-б ти йому, вражий сину. (Чути парубочі вигуки; Савка прислухається). Та й ні втоми їм, ні угаву немає! (Зіває, як не перерветься). Тьху! (Пішов).

З гамору десь виривається на селі пісня-дует.

Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
Що парень дівчину вірнесенько любить,
А зайнять не насміє…

Щебечуть солов'ї.

 
XIII.
Виходить Тиміш із опудалом. Становить його проти вікна, чіпляє до його папір і починає на два голоси розмову.

Тиміш. Добривечір!

— Здорові.

— А чи тут живе Савка Щербина!

— Тут, а на що він вам?