Сторінка:Степан Васильченко. На перші гулі.pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

землю. Гамір змовкає. Всі опиняються . Це вже таке настало, що затуляй вуха й тікай із своєї хати без вісти. (Знизує безпорадно плечима). Иншого нічого не придумаєш!… (Раптово хапає із землі батіг швидко іде до Олени). Кажи мені, ти чого ще дожидаєшся? Чи ти може хочеш, щоб я уклонився тобі та став тебе прохати «іди, моя доню на гуляннячко?» Ти цього сподіваєшся? Кажи — цього?. (Раптово хльоскає її батогом) А цього не хочеш? Не хочеш? Не хочеш?

Тиміш. Дядьку, чуєте, дядьку! Ви хльоскайте, та не дуже!

Василина (тимчасом підкралась непомітно до Тимоша, міряє його рогачем но плечах). Ось тобі! Ось тобі, шибенику! (Регоче). Я-ж таки докажу тобі!…

Тиміш й Олена тікають. За одним женеться Василина, за другою Савка.

Дід Кирпіль. Ну й діти тепер понаставали! Ну й діти!…

Десь обізвалась голосно, переможно… вулиця з висвистом та з вигуками:

Ой що-ж то за шум учинився,
Що комар та на мусі оженився!..

 
Завіса.