Сторінка:Степан Васильченко. На перші гулі.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Василина. Ну, ну! Я чула, як ти виходив.

Савка. До воза, — а на возі, бачу, лежить уже наша Оленка. Чого це ти тут умостилась? Кажу їй: іди краще в хату. Одіслав її в хату, а сам ліг на її місце. Задрімав. Аж чую, шамонить щось до воза; підійшло, давай кожуха розкривати. Розкрило кожуха, далі починає лапою шарудіти по виду, поводило по лобі, по губах, по бороді, налапало вуса та як не чкурне од воза, тільки бур'ян зашумів.

Василина (здивовано). Людина чи тварина яка?

Савка. Скидається ніби на людину.

Василина. Та що-ж воно за потороча? Це чисте диво!

Савка. Та то ще не диво, а ось що диво: чорнобрива, вража потороча, ще й на козирку квітка! Тимоша, Бондаренкового парубка, знаєш? Капля в каплю до його схожий. (Василина сміється, Олена схоплюється, як вітер, тікає. Савка ловить її за руку).

Савка. Зажди трохи, дочко! Слухай, Олено, щоб мені отого ка-зна-чого і в заводі не було! Чуєш? А то будеш ночувати в мене в коморі під замком. І сорому тобі немає! Тільки почала з печи злазити, вже парубків принажуєш?

Олена (пручається в руках у батька, затуляється рукою). Одчепіться од мене з своїми парубками: вони мені потрібні дуже… Пустіть!

Савка. Отож зараз мені іди в хату, та лягай спати. Так воно буде краще.

Олена (ідучи в хату). Завтра з хати увесь день нікуди не піду, ні їсти, ні пити не буду. (Пішла).

Савка. Хай нам од того погіршає.