„Невдовзі вона зростеться и буде на всю будуччину одноцільна!“
Це розуміння Росії, як держави природою й культурою одноцільної, є з ґрунту фальшиве й ненаукове. Коли такий погляд панував у Середній, німецькій Европі, колі його найде читач в обох найбільшими вважаних німецьких книжках про Росію[1], то це не може нікого дивувати. Німецька наука і політика все ставляла й мабуть ще ставляє державу понад народ. Супранаціональна держава була з легко зрозумілих причин ідеалом обох німецьких держав і суспільностей Середньої Европи. Та ніяк не можна зрозуміти, чому погляд на Росію, як на одноцільну національну державу, так уперто держиться в Західній Европі и в Америці.
Seton Watson (Scotus Viator)[2], Namier[3], Wickham Steed[4] і инші визначні автори, вживаючи що найгостріщих засобів критики, признали істнування Австро-Угорщини безвартісним, ба й шкідливим, і жадали поділу її на національні держави. Подані там