Коли розглядаємо цю країну Европи, що заселена українським народом і зоветься Україна, можемо вже на перший погляд сконстатувати отсі дійсности:
1) Україна обіймає окремий, суцільний простір на півдні Східної Европи. Цей простір більший від усіх европейських держав за виїмком Росії й природою дуже багатий.
2) Україна уявляє собою тепер знов самостійний державний організм, хоч її територія була впродовж довгих віків поділена поміж чужі держави: Польщу, Австро-Угорщину, Росію. В минувшині була Україна вже двічі самостійною державою й стремління до питомої державної організації мимо дворазової втрати самостійности ніколи не погасали.
3) Україна мусіла наслідком свого положення на межах Европи й Азії піти своєрідним шляхом розвитку, шляхом, що був і є цілком відмінний від розвиткового шляху держав Середньої та Західної Европи.
Своєрідність ґеоґрафічних і історичних особливостей української території приневолюють політично-ґеоґрафічного дослідника, тутешні відносини дуже часто инакше розуміти, як це велять закони політичної ґеоґрафії, пристроєні до західно-европейських обставин. В дослідах політичної ґеоґрафії України стаємо на нетикану сливе
