Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/116

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Таку саму політику гноблення й заглади проти українського елєменту мусять по евентуальнім новім поділі України вести всі дотичні поділові держави. І то чи хочуть, чи не хочуть. Ніяка з цих держав не посміє дати Українцям навіть „minimum“ національних прав: української мови в уряді й у школі. Бо через таке визнання української мови маса українського мужицтва переміниласяб дуже скоро в сорокміліонову компактну, національно, політично й соціяльно свідому масу. Виходячи з українських шкіл українська інтеліґенція успішно спинювалаб безоглядне винищування природних багацтв України чужинцями. При парламентарній формі влади політичне значіння Українців, як нації, не моглоб дати на себе довго ждати. А результати булиб: зпершу ірредента, потім автономія, потім може федерація, вкінці незалежність України. Все це получене з внутрішніми й внішніми конфліктами.

Тільки один раз за всю історію одна держава обійшлась з Україною инакше. Литовська держава дала їм рівноуправнення з литовською державною нацією. Наслідок був такий, що в однім ледви столітті т. зв. руська мова й культура опанувала цілу литовську державу. Нині така справа виглядалаб напевне дещо инакше, та ніяка держава, якій припала би бодай