цілину, яка може видати результати нові й ориґінальні, важні для цілости політично-ґеоґрафічної науки.
Цього, що наведене, мабуть вистарчає, щоб оправдати потрібність, коли не конечність політично-ґеоґрафічних дослідів над українською справою. Одинокою основою цих дослідів буде суцільна національна територія українського народу. На цій території було протягом історичних часів багато ріжних чужих державних творів. Тим самим не хибує предмету навіть для дуже вузько в методі понятої політичної ґеоґрафії.
„Коли якась народня індивідуальність закоріниться природно на своїй території, то вона щораз видвигає себе наново з цими прикметами, що ввійшли в неї з її землі й щораз у неї ввіходять.“ „Часто розбивалися політичні плани, але їх духові зародки трималися грунту й росли далі так, як перед тим росли.“ Цими двома влучними висказами Рацеля[1] я хотів би починати. Український народ сидить у північно-західній половині свого нинішнього обсягу від непамятних часів, може ще від часів праславянської єдности[2]. Від V-го століття
