Те само було й у Росії. Австрійський міністр закордонних справ підчас світової війни, ґраф Бурян, твердив (мабуть у найліпшій вірі), що „він був цілі роки в Росії і не бачив ні не чув, не то української ірреденти, але навіть української нації.“ А прецінь це були саме Українці (в ґвардії), що зробили в російській революції це, що найтяжче — початок і невдовзі були в стані перші поміж усіма свою національну територію відірвати від всеросійської імперії.
Тому-то всякий реально думаючий чоловік може собі легко зясувати, що неґативне рішення української справи може: евентуальний новий порядок у Східній Европі зробити цілком проблєматичним і викликати там у найкоротшому часі що найтяжчі заколоти й конфлікти.
Утворення української національної держави в етноґрафічних границях є одиноким способом, щоб запобігти заколотам і конфліктам у південно-східному куті Европи, так важному для світового господарства й для світової політики. Без національної української держави доживемо в найкоротшому часі нових тяжких воєнних і революційних катастроф!
