й так сказать ембріонального простору, з якого мала би зєдинити і знова відбудуватися єдина, неділима Росія. Кубанська Республіка є в дійсности українською національною державою на малі розміри, таксамо, як Галичина. Та наслідком заборони з боку Німеччини вона остала поза межами української держави, в часах Центральної Ради й Гетьманщини. Потім вона мусіла багато витерпіти від проб російських консервативних кругів відбудувати давню Росію з Дону й Кубані. Кавказькі держави й Вірменія мають, що правда, дуже корисне політично-ґеоґрафічне положення й самі собою невеликі та низький стан культури з одної, національна лемішкуватість з другої сторони, не дали їм сконсолідуватись, як слід.
Усі згадані державні новотвори мають, як спільну ціху, волю до самостійности супроти центра Росії. Контраст між „центром та окраїнами“ дійшов саме до цеї різкости, котра була страховищем — кошмаром давніх російських централістів. З цих причин відносини всіх цих нових держав до України були від самого початку до тепер як найбільше дружні. Вже в першому році революції зродилися у всіх цих молодих національних державах федеративні думки. Противенство до централістичної Росії й імперіялістичної Польщі посполу веліли
