рух (у розумінню Рацеля) може йти, куди хоче й як хоче — український народ затримує свою індивідуальність і зростається зі своєю землею щораз більше й щораз сильніще. Монґольська хуртовина XIII. віку, що зруйнувала так багато могутних народів і держав, не могла знищити українського народу. Таксамо не змогло цего доказати півтисячлітнє татарське лихоліття в звязку з польським і московським гнобленням. Український нарід зростав числом, шириною й глибиною своїх звязків з рідною землею і виступив у XX-му столітті, як одна з найбільших числом націй Европи, на історичну арену. Орґанічне звязання народа з землею, ця найсильніща основа держави, мимо всіх історичних невзгодин на Україні, тільки скріплялася й поглиблювалася. Українці поміж всіма великими народами Европи, нарід найвиразніще хліборобський, зрослися зі своєю рідною землею так тісно, що кожний політичний план (навіть!), який відноситься до української території, мусить з тією дійсністю необхідно числитись. Так є впрочім вже сливе від тисячі років… Доказів доставляють усі неукраїнські державні твори, що повставали протягом цього часу на українських землях. Вони паношились тут нераз навіть довгі часи й надавали собі великої поваги. Та їх престіж був
