місті консуляти, філії банків, торговельні доми. Перський уряд брав у Росії позички, ґарантував їх митовими доходами й згодився навіть не затягати нових позичок ніде, з виїмком Росії й не давати концесії на залізниці ніяким иншим державам. Вже першому десятьлітті XX. віку була російська торговля з Персією більша, як анґлійська; російські субвенціоновані пароплави ходили по Перській затоці, закавказькі й закаспійські залізниці могли північну межу Персії в одній хвилі засипати російськими військами.
На це, що тепер скажемо, не маємо повних наукових доказів. Та з політично-ґеоґрафічного становища здається майже певне, що саме це грізне и могутнє становище Росії в Передній і Центральній Азії спонукало Анґлію вийти зі своєї splendid isolation і заключити союз із Японією. Наслідком його була російсько-японська війна, котра не тільки поставила тимчасові запори аспіраціям Росії на тихоокеанських побережжях, але й до певної міри підкопала її престіж у азійських народів і приневолила до податливости супроти бажань Анґлії. В дни 18–31. серпня 1907. р. заключено в Петербурзі російсько-анґлійський договір. Він поділив Персію на три полоси. Північна, найбільша (по Каср-і-Шірін, Ісфаган, Ках, Зульфікар) мала остати російською
