міродатним елєментом великоруської народньої психіки й державної думки. Вже перший революційний уряд Росії був строго централістичний і виразно прийняв за свої всі давні імперіялістичні кличі царської Росії. Ще більше централістичний був дальший, большевицький уряд революційної Росії. Його боротьба проти самостійности України тріває вже два роки, його імперіялістичні наміри, хоч цілком инакше закрашені й формуловані, як такіж наміри колишньої парської Росії, йдуть любенько давніми втертими шляхами й напрямками.
Большевизм у його первісній формі й ідейному змісті не могтиме мабуть вдержатись довше, як „якобінізм“ часів французької революції. Вже в цих двох роках большевизм утратив багато зі своїх гострих кантів. Та його засада: творити нові, противні дотеперішньому капіталістичному устроєві світа, форми господарського, соціяльного й політичного життя стане в Росії таксамо певною ногою, як станули ідеї французької революції в Західній Европі. Будучі уряди Росії мусять із цим вислідом російської революції безумовно числитися. Невдатні проби ґенералів Колчака, Юденіча, Денікіна і т. н. дають найкращий доказ, що революція запустила в Росії занадто глибоке коріння, щоб можна було, так за одним махом відновити старий
