Беручи справу з політично-ґеоґрафічного боку, тратить Росія з Україною тільки своє грізне агресивне становище супроти близького Сходу, та задержує своє великодержавне становище так у Східній Европі, як і в Азії. Тільки українська основа експанзій булаб Росії відібрана. Українська національна держава цеї експанзійної основи не змоглаб поки що використати. Їй недоставалоб розмаху, який давало Росії її велитенське запілля. Для Росії Чорне море й Кавказ були тільки порогами для воріт експанзійної політики. Для України це поки що булиб природні границі, природні точки опори проти вічно грізного північного колосу.
Навіть утворення російської федеративної держави, або ще краще східно-европейського звязку держав булоб для світового миру багато вигідніще, як відбудовання російської однопільної держави. Колиб поодинокі звязкові держави, між ними й Україна, добули таку міжнародню заґарантовану автономію, щоб могли провадити самостійну національну культурну й господарську політику, тоді російська звязкова держава (чи звязок держав) утратилаб відразу найбільшу частину своєї експанзивно-ударної сили. Та що невдовзі відзискалаб її і то в збільшенім розмірі, не підлягає ніякому сумніву.
