Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/182

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Рацеля[1], стільки само слабости що й сили. Обосторонній тиск від Франції й Росії скріпив національну свідомість Німців, яка довгі віки страшенно терпіла від партикуляризму, й довів у кінці до утворення могутньої національної держави. Її творба (1866–1871) остала незавершена, бо, крім швайцарських, лишилися теж австрійські частини суцільної німецької національної території поза німецькою державою. Натомість вона заключала до 1918. р. менші чи більші кусники сусідніх національних областей: польської, литовської, данської, французької. Чужі народи творили, що правда, ледви 12% населения й сиділи тільки по самих окраїнах німецької держави, та виявили себе таки небезпечними ірредентами. Показалося це при кінці світової війни й у конґресовім періоді.

Малопростірність нової німецької держави комплікувала ще некористи її центрального положення. Сильний приріст населення спричинив у Німеччині, ще перед її зєдиненням, до певної міри перелюднення, яке знов викликало дуже видатну заморську еміґрацію. Про контінентальну експанзію не могла Німеччина й думати, навіть по зєдиненню. Ці обставини вказали Німеччині (первісно переважно хліборобській)

  1. Deutschland. Leipzig, 1907, стор. 18 дд.