Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Коли спогадаємо старанно, як розсліджувано в Німеччині ріжні політичні й національні питання Сходу й Орієнту (розуміється також у практичних цілях) і яка абсолютна іґноранція українських справ панувала у всіх міродатних кругах Німеччини, аж до найновіщих часів (вона панує й до нині, хоч у инших формах!), то мусимо прийняти, яко майже певну річ, що Німеччина в останніх десятьліттях цілком не думала про експанзійну політику на Сході Европи й тому трактувала тамошні політичні питання, як quantités negligeables. Ще в 1916. р. писав якийсь німецький політик у своїм меморіялі до уряду, що на українську справу треба дивитись, як на „вош у кожусі Росії“ (дослівний переклад!). Російська революція 1917. р. і живловий національно-політичний рух на Україні викликали деяку зміну в німецькій політиці супроти української справи, та берестейський мир і дальший розвиток подій на Україні доказують усякому безсторонньому, що німецька політика на Україні постійно завертала й завертає на русофільський, обєдинительний шлях. Попередня іґноранція й слідуюче за нею потім нехтування української справи вказують посполу з багатьома иншими знаменними фактами на те, що німецька політика перед війною, ба й підчас неї, шукала спосібности навязати