Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

носити всі ці кочові побої безпосередньо на своїх плечах[1]. Політично-ґеоґрафічні прикмети кочових народів виступають на території України в цілім своїм типовім розвитку.

Легка рухливість цих кінних народів проявлялася перш усього в правильних грабіжних набігах на сусідні хліборобські краї, передусім же на українські землі. Вже історичні джерела київської княжої доби повні сумних звісток зі старших часів печеніжського, половецького й татарського лихоліття. Колиж Україна пішла під литовське й польське панування, стали кочові набіги таким звичайним явищем, що історичні джерела записують їх наче щось уповні нормальне, самозрозуміле. Кілька татарських набігів в однім році, кількадесять зруйнованих сіл, кілька тисяч невольників і стількиж вимордованих, це було для України, час татарського лихоліття (XIII–XVIII. вік) головнож у XVI. і XVII. столітті звичайною, щорічною появою. Щойно тоді вважали татарські набіги дуже доскульними, коли кількість знищених осель доходила соток

  1. Про кочове лихоліття диви в Історії України-Руси Грушевського, т. I., стор. 79 дд., 123 дд., II., 505 дд., III., 205 дд., IV., 292 дд., VII., 20 дд. і т. п., де зведена вся література.