Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/215

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Українці брали в ній участь тільки як неправдоподібно зле плачені лісові робітники й дивилися тільки безсильно на це, як ліс, ця найкраща охорона української землі й підсоння, річок і джерел, гинув з дивною скорістю. Один полтавський повіт (не цілих 3400 кв. км. простору), мав первісно 1100 кв. км. лісу, тепер тільки 240 кв. км. Полтавська ґубернія (50.000 кв. км.) втратила тільки в другій половині XIX. століття 325.000 гектарів ліса! А користь із цього? Погіршення клімату, розвиток балок-водориїв, висихання джерел, обміління річок і т. д., і т. д. Багатьом землям України грозить сумна будуччина Красу. Тому-то в проґрамі кожної української державности мусить стояти удержавлення всіх лісів і, як найдальше йдуче, облісення значних просторів України. Така проґрама однак виключена при неґативній розвязці українського питання. Бо чужинецьке панування на Україні мусітиме завсіди опиратись саме на ті чинники, які споконвіку вели й ведуть проти лісів України безпощадну війну.

Наслідки безглуздого обезлісення й инших заколотів у природі України, спричинених чужинецьким пануванням, слідні також у фатальному зменшенні звіринного й рибного багацтва її. Україна, що про її нечуване багацтво