дивної появи, що іменно сепаратистичні стремління Українців нераз находили симпатію й підтримку великих промисловців російського, чи иншого чужого походження. Бо їхні фабрики лежали на Україні й багато терпіли від централістичної економічної політики Росії.
При цих усіх перешкодах виносила річна продукція українського фабричного промислу перед самою війною мало що більше, як 1 міліярд рублів річно! Тільки цукрова промисловість (до 200 фабрик, 76% загальної продукції Росії), мельницька, тютюнярська й горальницька мають деяке значіння.
Вважаючи на це Україна потрібує значного привозу ріжних фабрикатів, головно текстільних і металевих. Ставши самостійною державою, буде вона потрібувати цього привозу ще довгі десятьліття, доки її власна промисловість не буде в силі заспокоїти потреби власного краю, хоч би вчасти.
Тут лежить неостання причина для держав Середньої й Західної Европи, щоб підпирати Українців у будові їхньої державности. Українська держава стане без ніякого сумніву великопростірним, у всілякі обмінні вартости пребагатим ринком збуту для европейських промислових країв.
