був так ослаблений татарським лихоліттям, що міг ледви одно століття опертися литовській та польській забірности.
Окрайне положення України на порозі Европи й степової Азії було без сумніву головною основною причиною упадку старої Київської держави. Сусідство кочових народів не дозволяло їй скріпитися в якім-небудь довшим мирнім періоді. Величні системи пограничних укріплень, які мають аналогії хіба у римському limes'і, помагали дуже мало[1]. Було ще щастям у нещасті, що розгін і сила поодиноких кочових народів ломилися завсіди, по короткому часі, о відпір Київської держави. Через цей час, заки ця ослаблена орда бувала виперта якоюсь свіжою, кріпкою ордою, що приходила з Азії, могла Київська держава дещо віддихати й приготовитись до нових оборонних воєн. Військова потуга Київської держави була для сил поодиноких кочових народів за велика й завдавала їм безчисленні невдачі. Та незмірним полчищам Монголів вона таки опертися не могла. Київська держава мусіла впасти, бо наслідком свого ґеоґрафічного положення вона
- ↑ Диви: Грушевський. Історія України-Руси, т. II., карта 1. — Антоновичъ. Археологическая карта Кіевской губерніи. Москва, 1895. Труды XI. арх. съѣзда. Київ, 1901 і т. д.
