лові легкий шлях, кошти будови каналу були би при малій відпорности ґеолоґічного підложжя, при істнуванні природної борозди терену маничської біфуркації й при її невеликій безпоглядній висоті дуже незначні. По такім прокопанню кавказького істму моглиб морські кораблі з цілого широкого світу допливати в Каспій, до серця Передньої Азії. Про величезні користи такого каналу для відчинення Передньої Азії не треба тут тратити багато слів.
Також друге дуже важне поширення середземноморських світових шляхів можливе до подумання, також тільки по повстанні самостійної української держави, зглядно балтійсько-понтійської федерації. Думаємо тут про мореплавний канал Двина–Дніпро, який міг би бути доступний бодай для менших морських кораблів. Він давав би їм доступ безпосередньо з Балтійського моря в Чорне море, зглядно (через Манич) у Каспій, без окружування цілої Европи. Західно-европейські консорції вже декілька разів випрацьовували дотичні пляни й предкладали їх російському урядові — безуспішно[1].
- ↑ Про справу цього каналу є (крім инших) велика моноґрафія Ол. Русова — мені, на жаль, недоступна.
