перед усяким посягненням на неї від Півночі. Мало того — по утворенню української держави в етноґрафічних границях будуть західні держави Европи мати спромогу побудувати великі нові шляхи, саме в цій західно-східній системі.
Ці нові лінії можуть і мусять переходити впродовж України і використовувати її вигідне лучбове ґеоґрафічне положення. Дуже поможе їм рівнинність і легка проходимість нашої батьківщини з її значною сіткою сплавних вод.
Дотепер находилися всі шляхи лучби на Україні в дуже лихім стані. Я схарактеризував цей стан ще перед війною[1] доволі досадно. Водяні шляхи є цілком занедбані, морські пристані переважно також. Мощених доріг менше, як у маленькій Бельґії, залізниці випадає мало що більше, як півтретя кілометра на 100 кв. км. простору! Всі маґістралі стремлять до Москви, тільки один Львів є одиноким, сяк-так самостійним пунктом поза російсько-централістичною сіттю залізниць України. Ця сіть допускає до доцільного й надійного розвитку української внутрішньої лучби й цілком не узгляднює лучбових інтересів держав Середньої й Західної Европи.
- ↑ Коротка Ґеоґрафія України, т. II, Львів, 1914, стор. 177 дд.
