Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Коли при тім уявимо собі вічну татарську небезпеку по всій Україні та слабість польської державної організації взагалі, то зрозуміємо, чому Україна не могла орґанічно врости в польський державний організм, чому така значна частина України (Київ, Лівобережжя і т. и.) по короткім (ледви 80-літнім) польськім пануванню, пропала для Польщі на завсіди. Україна заокупована Польщею так легким трудом, була простором і населенням за велика, щоб Польща могла її вдержати за собою. Занадто скора й занадто велика експанзія Польщі на українських землях мусіла принести для неї сумні наслідки. Автохтонне українське населення не було приєднане для польської державної ідеї — навпаки всюди воно пішло в опозицію і стало задля своєї численности й тугости дуже небезпечним для польської державности елєментом.

Політична перевага Польщі в Східній Европі, в XV. і XVI. столітті безперечна, опиралася однак все таки на посіданні великої й багатої України. Коли українська визвольна війна 1648. р. утворила українську Гетьманщину, й вона прилучилася 1654. р. до Московщини, зараз наступило рішуче пересунення сил у всій Східній Европі. Московщина, що пів століття тому назад стояла (почасти завдяки Польщі)