і Татарів над знищенням української культури подає, на основі джерел з XVII. століття, Мілюков[1].
Північна сусідня земля України, Біла Русь, мала тільки недовгий час більше політично-ґеоґрафічне значіння. Біла Русь творила колись інтеґральну частину староукраїнської Київської держави. В XIV-му (почасти вже XIII-му) столітті пішла Біла Русь під литовське панування — властивож змінила тільки династію и стала для Великого князівства литовського основою для прилучення цих частин старої Київської держави, що ще не підпали безпосередній татарській владі. Біла Русь була також посередницею для українських культурних впливів на Литві. Цим шляхом дійшла культура и письменна мова старого Київа да неподільного панування в цілій литовсько-руській державі. Ця держава стала просто державою українсько-білоруською, бо литовське національне живло дало їй тільки назву й династію. Тим і пояснюється дуже лояльне відношення Українців до тієї держави.
Та прийшла Люблинська унія, українські й білоруські культурні й політичні впливи дуже скоро підкопав непереможний напір
- ↑ Skizzen russischer Kulturgeschichte, т. I., стор. 41.
