підкопувати з усіх сторін, використовуючи дуже спритно всі слабі сторони молодого державного орґанізму. Правда, всякий безсторонній мусить признати, що московська держава й московська суспільність XVII. віку находилися в такому різкому контрасті до української державности й української суспільности, що які-небудь позитивні впливи були виключені. В Московщині панувала деспотична форма влади, загальне невільництво всіх підданих без виїмку, культура була більше азійська, як европейська й відгорожувалася вперто від усяких европейських впливів. Натомість на Україні була форма правління республіканська з виборним гетьманом, могутньою козацькою аристократією, свободолюбним непривичним до кріпацтва людом і культурою, що була побудована на европейських основах.
Такі великі ріжниці в будові й ідеї цілком природно не могли довести до ніякого орґанічного зроснення обох державних орґанізмів: українського й московського. Матеріяльно сильніща, хоч культурно слабша Московщина мусіла стреміти до знівечення української не то держави, але й автономії.
Ця конечність є дуже зрозуміла. Для Польщі було володіння Україною дуже важне, та не було воно питанням буття чи не буття. Для Московщини натомість
