ків незначне пересунення етноґрафічної межі на некористь України.
У противенстві до цього етноґрафічні межі України в Бесарабії, на Курщині, Вороніжчині й Донщині, на Підкавказзі й над Каспієм повстали недавно, мають дуже замотаний шлях, численні енкляви й екскляви. Їхня молодість і неготовість зраджуються вже на перший погляд. Для всякого, що не знає історії Східної Европи, ці межі, обняті роєм українських етноґрафічних острівців, моглиб виглядати наче продукти корчення, таяння української суцільної території. Тимчасом це саме продукти експанзії українського живла на просторах, що по кількасотлітньому запустінню були на ново заселені цим живлом.
Що дотичить вартости границь, то без всякого сумніву південна границя себ-то побережжя Чорного й Озівського моря є найвартніща поміж усіми границями України. Вона вповні відповідає всім вимогам граничного заборола з одної, легкої лучби з другої сторони. Таксамо карпатська границя мусить бути вважана доброю, бо гранична смуга обіймає тут оба склони й обі обноги верховинського хребта. В певній мірі заслугує на такуж саму ціну й кавказька границя з огляду на трудну проходимість головного хребта. Крім цього творять поліські болота границю, добру з погляду
