Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/61

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

полоси України. Татарські спустошення звели вкінці степову границю України до найпервісніщого розвиткового стану: в котрім гранична пустара стає предметом використовування з боку обосторонньої граничної людности.

Також усі инші границі польсько-литовської держави на Україні не мали ніде й ніколи иншого значення, як теоретичне. Часова східна границя (в нинішній Чернигівщині й Полтавщині) була наслідком татарських набігів таксамо ілюзорична, як південна границя. Крім цього була вся країна по обох боках середнього Дніпра від XVI століття територією козаччини, підданою Польщі тільки номінально. З тої самої причини лежала також східна границя Польщі в останньому столітті її істнування тільки теоретично над Дніпром. Дещо більше практичне значіння мали границі автономної Гетьманщини, але й їм хибували потрібні природні основи. Щойно російська держава XVIII. століття починає вести свідому своїх цілей граничну політику, хоронить свої межі на Україні укріпленими лініями[1], посуває їх у побідних війнах із Туреччиною щораз дальше на Південь, душить ними запорожську, ко-

  1. Диви: карту в Мілюкова. Skizzen russischer Kulturgeschichte, т. I., стор. 38.